Понеділок, 21.09.2020, 10:26
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "НВК "Єлисеївська ЗОШ І-ІІІст. - ДНЗ"

Шкільна музейна кімната

                       Шкільна музейна кімната

     Центром історико – краєзнавчої роботи в школі є музейна кімната, яка сприяє поліпшенню знань учнів з історії, розширенню і поглибленню всіх форм навчальної і позакласної роботи.  Вона є постійною творчою лабораторією всього шкільного колективу, робота якої будується на основі цілеспрямованості та ініціативи вчителів і учнів.

     Головне завдання ентузіастів-краєзнавців - постійне поповнення, оновлення та вдосконалення експозицій музейної кімнати. Зміни в природі та житті людей є невичерпним джерелом поповнення експозицій новими матеріалами. Лише за таких умов можна вважати, що в школі музейна кімната успішно виконує покладену на неї навчально-виховну роль.

     У пошуково-дослідницькій роботі вчителів та їх вихованців меж немає. При цьому пошук матеріалів, проводиться планомірно, постійно і цілеспрямовано. Розповіді про експонати музейної кімнати на засіданнях краєзнавчого гуртка, використання її матеріалів на уроках історії та з інших шкільних дисциплін помітно підвищує інтерес учнів до краєзнавчої роботи. Збирання матеріалу, що стосується краю, проводиться не тільки членами краєзнавчого гуртка , а й багатьма учнями інших гуртків, а також батьками.

     Загальновідома істина – без знання минулого немає майбуття. Давні мудреці говорили: «Оглядаючись в минуле – зніми капелюха, заглядаючи в майбутнє – засукай рукава». Виховувати в молоді бажання вивчати історію, знати минуле свого краю, досліджувати, знаходити, відкривати - цікава і корисна робота для юних краєзнавців. А допитливих, невтомних дітей, справжніх краєзнавців у  Єлисеївській школі немало.

     Створюючи музейну кімнату, учні школи разом з вчителем Жуком Ю.В. діяли за розробленим планом радою музею. Спочатку   опрацювали першоджерела та літературу за тематикою музею, склали план збиральницької роботи. Далі були збиральницькі експедиції, виготовлення допоміжного матеріалу, фото та ксерокопій, документів, спогадів, народознавчого матеріалу, вивчення зібраного матеріалу, фіксація інформації про нього, облік та фактичне збереження. Були підготовлені виставки народної вишивки, зразків посуду кінця XІX - початку XX ст., предметів народного побуту, одягу, стенди з фото за періодами, в музей була передана цілі колекції    картин художника-аматора Никоненка Т.П. Учні школи зібрали чимало інформації і з історії школи.

     В музеї постійно ведеться пошукова робота, вивчаються зібрані матеріали, удосконалюються експозиції, організовуються виставки та різноманітні заходи. Збір експонатів здійснюється в процесі походів по рідному краю, спостережень за природою, зустрічей із старожилами, екскурсій та подорожей, що дають змогу зібрати чимало оригінальних речей, зробити записи спогадів.

     Найбільше цікавих і потрібних для музейної кімнати матеріалів збирається під час активних форм пошукової роботи: експедицій, походів, екскурсій. Так, комплексна краєзнавча експедиція дає можливість одночасно вивчати край в усіх проявах життя, його природи і населення. Участь у роботі експедиції сприяє пробудженню в учнів інтересу до спостережень, виховує вміння жити і працювати в колективі. Особливу увагу під час експедицій   звертається на розвиток в учнів спостережливості, уяви, бачити нове, істотне. 

     Неможливо переоцінити значимість пошукової роботи для наших учнів – адже це шлях до самопізнання, осмислення свого родоводу, своєї приналежності до славетних земляків. З якою цікавістю і подивом діти впізнають на стареньких фото своїх рідних чи знайомих їм людей, записують, що розповідала бабуся про народні свята чи про те, як колись відпочивала молодь, які свята шанували, як працювали, як пережили війну чи відбудовували зруйноване село, як дбали про благоустрій і розвиток рідного села. На наших робочих засіданнях діти виступають журналістами, дослідниками, науковцями. Вони пишуть історію, вони розуміють, що це складна робота, але це їх земля, їх маленька Батьківщина, це джерело їх зростання і поваги до свого народу, до держави, до нації.

     Зараз збираємо матеріали для нової експозиції музею «Історія Єлисеївської школи». Плануємо її відкриття у квітні 2016 року.

               

 Екскурсія до шкільної краєзнавчої кімнати

 

     Створення шкільної музейної кімнати починається в 1992 році. Ініціативний вчитель історії - Юрій Володимирович Жук та члени краєзнавчого гуртка вирішили, що єлисеївці мають знати і шанувати свою історію, тому подалися до сільських старожилів за експонатами та розповідями про минуле Єлисеївки. Вони обійшли все село, кожен будинок, збираючи експонати для музейної кімнати, і пояснювали, що це робиться з метою створення краєзнавчого музею. Коли матеріалу було зібрано вдосталь, на допомогу Юрію Володимировичу та гуртківцям прийшов вчитель малювання - Валентин Зиновійович Рябко, якому і належить художнє оформлення музейної кімнати.

     Завдяки всім цим зусиллям ми маємо шкільну краєзнавчу музейну кімнату, яка відносить нас в далеке минуле та розповідає про історію села Єлисеївки. Про те, як жили, працювали та відпочивали наші земляки.

     Село Єлисеївка було засноване в 1861 році, саме після ліквідації кріпосного права на місці ногайського аулу Шекли (або Чіклі, як часто говорять у нашому селі). Заселення почалось переселенцями з Харківської Полтавської та Курської губерній, а також вихідцями з сіл Салтичія та Полівка. Переселенці з Харківської губернії поселялись окремо і назвали свою вулицю - Харківська (нині це вулиця 40 років Перемоги). Переселенці з Полтавської губернії поселились окремо і свою вулицю назвали - Полтавська (нині це вулиця Мічуріна). Переселенці з Курської губернії поселились окремо і так, як це росіяни, і розмовляли російською мовою, то їхню вулицю назвали - Руська (нині це вулиця Піщана). Старі люди і на сьогодні називають ці вулиці по-старому, не дивлячись на те, що вони перейменовані близько 30 років тому. На жаль, точної інформації про назву села ми не маємо. Але за словами старожилів села існує така версія. Прожили люди декілька років, а назви села не було. Тоді зібрались вони на сходку і стали «думать і гадать, яку ж назву селу дать». Кожен кричав щось своє, вже й бійка назрівала, та потім хтось запропонував назвати в честь найстарішого переселенця. Всі згодились. Ним виявився дід Єлисей з Полтавщини. Так з тих пір наше село і називається Єлисеївкою. 

     В центрі села прихожанами було збудовано кам'яний молитвений дім, який був освячений 8 квітня 1864 року в ім'я святого пророка Іллі, а вже пізніше,   коли   було   збудовано   церкву,   в   цьому   будинку   почав   жити священик. За архівними даними, які взяті з архіву міста Сімферополя в 1887 році в нашому селі проживало 2 148 чоловік. На початку XXстоліття в нашому селі на кошти прихожан було споруджено красуню - церкву святого Іллі, яку ти бачиш на центральному панно нашого музею. Це не видумка художника, не його фантазія, а вона змальована з фотографії оригінала, якути бачиш перед панно. На ній зображені події, що відбувались перед церквою. Це зійшлись всі єлисеївці. Ці події і зафіксовано на цій фотографії. 

     Цікава історія фотографії оригіналу, яка належала жителю села, художнику - Петру Трифоновичу Никоненко. Під час бомбардування села в жовтні 1943 року сім'я Никоненків, боячись підпалу хати, винесли майно до саду, де і розірвався снаряд, осколки якого пошкодили фотографію. Нині це фото, якому вже більше ста років, знаходиться на почесному місці в музеї та є його цінним експонатом.

     А на панно зображена   наша   церква,   пам'ятник   російському   царю   Олександру   II  і будинок священика (в минулому молитвений дім). У цей час в селі вже проживало 3 565 чоловік (нині ж близько 1 000).

     Та з приходом більшовиків до влади і пам'ятник, і церкву радянська влада зруйнувала. Вже в другій половині- 1940-х років церкву було повністю знищено, іконостас - спалено, тож бачити їх ми можемо лише на фото, яке знаходиться в музеї.

      А ось перед нами матеріали із архіву міста Сімферополя, яких розповідається про наше село на період 1887 року.

     А ось кілька картин, створених художником Никоненком Т.П.

     У нашому музеї є єлисеївська хата - світлиця кінця XIX- початку XXстоліть. В ті часи більшість українських хат були маленькими, всього з однією - двома кімнатами. Хата було чисто вибілена та обгороджена тином. Стріха була солом'яною чи очеретяною. Зверху на ній розташовувалось лелече гніздо. Навколо будинку завжди був садок, який, розцвітаючи навесні, розсіював свої чудові запахи.

     Перед нами українська, єлисеївська хата - світлиця. А з середини хата ще гарніша. Як я вже говорив, що в хаті лише одна - дві кімнати. Посеред світлиці стояв стіл, біля столу - лава. В кутку кімнати стояла скриня, в якій знаходився одяг і речі членів сім'ї. Поряд - дитяча колиска, яку господар майстрував сам. Також в кожній хаті було місце для образів. Тут люди молилися. Світлицю прикрашали різними картинами, які малювали місцеві майстри чи купували на базарах. Образи, вікна та картини прикрашали українськими вишитими рушниками, які вишивали самі, господині. Найголовніша деталь у хаті - це піч. Вона оздоблена витинанками. Піч не тільки годувала всю сім'ю, а й збирала її навколо себе. Бачимо, що поряд з нею знаходяться кочерга, рогач, за допомогою яких господиня готувала їжу в печі. Також на печі-лежанці бавилась і спала дітвора. Таку піч можна назвати "родинним вогнищем". Ось і всі "меблі", які стояли в хаті.

    

     Ними   працювали   та   користувались   в   побуті.   

     А   тепер   переходимо  до наступних експонатів.

     Також у нашому музеї можна побачити багато знарядь праці, побутових речей, які були дуже необхідні в повсякденному бутті жителів нашого села. Ось дерев'яна лопата, якою перекидали зерно, баштармак ( дерев'яні вила), якими збирали солому та сіно, ціп, за допомогою якого молотили, вибивали зерно із снопів. За допомогою праника українські жінки прали білизну, вибиваючи її на річці. Так, як праски тоді ще не було, прасували речі дерев'яним рубелем. Пізніше з'явились залізні праски різних видів, які також ми бачимо в нашому музеї. Звернемо увагу па дерев'яні ночви, в яких прали га замішували тісто, жорни, зняті з єлисеївського млина, гребні для розчісування вовни, декілька видів прялок та безліч інших речей, які були необхідні для вжитку нашим землякам.

     Для учнів нашої школи постійно проводяться екскурсії, часто проводяться уроки в музеї. Учням нашої школи це дуже подобається. Ці екскурсії не проходять дарма. Вони не тільки збагачують наші знання з історії рідного краю, а ще й сприяють тому, що ряд учнів постійно приносять у музей експонати, які знаходять їм їхні дідусі та бабусі.

     Також в гості та на екскурсію до музею приїздили багато разів учні з м. Приморська, з сіл Інзівка, Борисівка, Партизани та інші. А вчитель історії Партизанської школи, давній студентський товариш нашого Юрія Володимировича, не тільки постійно привозить своїх учнів, а подарував ряд експонатів нашому музею. Це ступа, дерев’яна лопата, деякий одяг. Всі експонати викликають великий інтерес у наших учнів. Велика перевага нашого музею ще й тому, що під час екскурсій, що проводять гуртківці та під наглядом Тамари Миколаївни Рябко.

      Ми не тільки пізнаємо історію села, експонатів, а ще маємо можливість деякі з них взяти в руки, і відчути голос історії. Всі стіни музею  в картинах, які прикрашали житла наших земляків. Ці картини були придбані на єлисеївських ярмарках у невідомих художників, а деякі картини належать кисті єлисеївського художника Петра Никоненка. Всі вони увінчані рушниками, кожна єлисеївська дівчина самостійно могла зробити рушник, вишити його та й іншу тканину.

     Є в музеї і куточок, присвячений незабутній трагедії -   Вітчизняній війні 1941-1945 рр. та єлисеївцям, які боролись та загинули в ім'я Великої Перемоги. Неділя 22 червня 1941 року увійшла в історію як вогненна дата початку найстрашнішої війни.

     У роки війни наше село  зробило великий внесок для перемоги над  нацистськими загарбниками. На боротьбу з ворогом піднялись єлисеївці. За кожен клаптик рідної землі, за кожну хату вони проливали свою кров. Близько 500 наших односельців пішли на фронт, 264 з них не повернулись.

     Чорною тінню  ворожої навали, димом пожеж, громом вибухів звалилася війна на мирне село Єлисеївку.   Ми знаходимось біля частини експозиції музею, яка розповідає про життя і подвиг єлисеївців в роки війни. Ми бачимо фотографії, особисті речі, пошукові матеріали, дослідження гуртківців, які розповідають про наших земляків, які воювали і проявили особливий героїзм у роки війни. А це зокрема:

     В боях за Мелітополь 1941 року Д.Д. Іщенко кинувся під ворожий танк з низкою гранат.

     Моряк Никитенко О.І. - учасник Руху Опору у Франції, очолював партизанський загін.

     Дейнега І.П. обороняв Ленінград, був тяжко поранений під Берліном, нагороджений 12 бойовими орденами і медалями.

     Ананченко П.Н. захищав Брестську фортецю. 19 липня 1941 року Петро Назарович був тяжко поранений. Разом із 20 бійцями він потрапляє в полон. Це були чорні дні нелюдського життя, дні мук і страждань. Полонених пригнали  в концтабір Біла  Подляска,  вишикували  в  шеренгу,  прочитали вирок.   За  те,   що  вони   боролись   проти   німецьких   військ,   через  одного розстріляли, а тих, хто залишився живим, відправили до концтабору Дахау. Неймовірні  муки, приниження довелось йому знести. Фашисти прагнули вбити у наших бійців людську гідність. Ставили під кран з холодною водою, щоб крапля за краплею пробивала череп. Деякі сходили з розуму. Не було у полонених ні імені, ні прізвища. Кожному був прикріплений номер. Під номером 101551 пройшов фашистську каторгу Петро Назарович. Через два місяці, закувавши його в кайдани, відправили в табір смерті Бухенвальд. Знущання  над людською  гідністю доводили   полонених  до  страшенного схуднення. У той час Петро Назарович важив 28 кілограмів! А йому було 20 років.  У концтаборі діяла група опору.  За допомогою членів цієї групи Ананченка було відправлено у Францію.

     У підкладці  куртки він перевіз документи, які були необхідні антифашистам Парижу.

     Вибір упав саме на нього, бо в таборі зарекомендував себе як мужній воїн, який без страху зустріне смертельну небезпеку, з честю пройде найскладніші випробування, але не відступить, не зрадить... У Франції Петра Назаровича ховали в шахті, а потім через Посольство повернули в Радянський Союз. Це був 1945 рік. І знову солдат в строю. Спочатку  145-й запасний стрілковий, а потім 8-й гвардійський  Нижньодністровський  Червонознаменний стрілковий   полк. Пройшов з боями  від кордонів Румунії до  Вени.  Про Петра Назаровича Ананченка знято документальний фільм.

     А ось на фото зображений Курасов Єгор Єгорович. Полковий розвідник, геройський солдат, за роки війни був нагороджений дванадцятьма бойовими орденами і медалями. Був учасником знаменитого Параду Перемоги в Москві на Червоній площі. Після війни був головою колгоспу, рахівником. Але рано пішов із життя.

      Рани війни дали про себе знати. В жовтні 1943 року йшли жорстокі бої за Мелітополь. Багато бійців гинуло, більшість були тяжко поранені. Ось саме поранених бійців і везли в наше село, у воєнний госпіталь. Він був великий. Багато жінок, дівчат працювало в ньому. Рятували воїнів, як могли, допомагали їм словом, їжею, одягом.

     Від тяжких ран у госпіталі померли 53 бійці   Армії. Всіх їх поховали в братській могилі на місцевому кладовищі. Зараз на могилі споруджено пам'ятник воїну - визволителю, а нижче, на постаменті, викарбувані їх імена. Комусь із єлисеївців випало щастя пережити роки воєнного лихоліття, а комусь судилося спочити вічним сном, так і не побачивши мирної блакиті неба. 264 єлисеївці не прийшли з війни. В їхню честь споруджений обеліск Слави, на дошках викарбувані прізвища загиблих героїв.

      Відгриміли залпи війни. Повернулись у рідну Єлисеївку сивочолі бійці із поритими війною обличчями, груди їх вкривали бойові нагороди. Доля подарувала їм життя... Ішла мирна, квітуча післявоєнна весна. Треба було сіяти, будувати, піднімати з руїн господарство. Єлисеївці - фронтовики у праці завжди були першими.

      Баглай І.П. - голова колгоспу, голова сільської ради.

      Василенко Г.А. - енергійний, відданий роботі бригадир.

      Груба П.Ф. - голова колгоспу, а потім бригадир тракторної бригади.

      Не покладаючи рук, трудилися трактористи, комбайнери: Васильєв В.В., Груба Г.Г., Груба І. Г., Пікар І.В., ГриценкоІ.В., Бондаренко Ф.Ф. та багато інших наших односельчан.

      Завдяки їх самовідданій праці процвітало і процвітає, квітне наше село.

      Більшість ветеранів нині переступили життєву межу. У 8 єлисеївців, учасників бойових дій, залишаються у пам'яті лише спогади про страшні дні війни.

      Невпинно спливають роки. Все глибше йдуть в історію грізні роки Великої Вітчизняної війни. Давно відлунали канонади запеклих боїв, поросли травою окопи, над землею знову сходять мирні світанки.

      Але щороку 9 Травня ми несемо квіти ветеранам, схиляємось у пошані перед пам'ятниками спочилим солдатам, дякуючи за мирне небо, за життя, за щастя і свободу, за нашу вільну Батьківщину.

      Цього дня вкривається весняним цвітом наш скромний пам'ятник і обеліск. І це означає, що пам'ять наша жива, що подвиг загиблих не забутий. Цей день - радісний і гіркий. Радісний тому, що приніс на нашу землю мир. А гіркий, бо ціна цій радості - життя мільйонів наших співвітчизників.

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

      Спробуємо тепер повернутись до наступних експонатів нашого музею. Влітку 2004 року в нашій школі збиралися випускники 1964 року випуску. Годі виповнилось 40 років, як вони закінчили нашу школу. З'їхались вони з усіх кінців нашої країни і навіть із-за кордону. Була дуже емоційна, цікава зустріч випускників і на пам'ять про свій випуск, вони подарували нашому музею ось ці експонати:

-      кулеметну стрічку, солдатську похідну ложку, пробиту ворожою кулею, гребінь, вишиваний рушник, якому понад сто років.

     -      Книгу Пам'яті, присвячену вчителям Єлисеївської ЗОШ, які вже померли.

 

      А одна із випускниць цього ж 1964 року - Хіора Євгенія стала геологом. Вона об'їздила по роботі весь колишній Радянський Союз. Зараз Євгенія проживає у Молдові, в місті Дубосари, на Придністров'ї. На згадку вона подарувала нашому музею колекцію мінералів, зібраних по всій території колишнього радянського союзу.   Ця частина експозиції теж завжди викликає живий інтерес у наших учнів.

  Наступна сторінка нашої екскурсії «АТО на сході України»

ПРАПОР, ЯКИЙ ПОБУВАВ У ЗОНІ  АТО

Єлисеївці-учасники бойових дій

Про  посланців «доброї волі» - волонтерів села, району

«Трофеї» із зони АТО

 

 

Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 32
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0